— Вік мій уже похилий, - розповідає про себе В. Литвинюк, -
недалеко й до вісімдесятки. Дружина померла, проживаю в однокімнатній квартирі
на вулиці Бандери сам. Хочете знати, яке моє життя, як настрій? Добре,
розповім.
Пенсія невеличка, як і в більшості українців, жити і
відчувати себе повноцінною людиною при такій пенсії неможливо. Щоб якось
зводити кінці з кінцями, перейшов на режим суворої економії. Насамперед
відмовився від послуг «Водоканалу». Наша п’ятиповерхівка старої забудови, потрібно було міняти стояк, то я
вирішив за краще носити собі воду з поблизьких криниць. Можу поїхати
велосипедом до джерела за лікарнею, а можу й сісти на потяг – і до Заболотова,
де відкрили цілюще підземне озеро. Правда, тепер там уже ледь капає з труби,
доводиться довго чекати.
Світло також економлю. Телевізор років 10 тому як
зіпсувався, так і досі стоїть у кутку без потреби. А нащо він мені? Лише
язиками ляпають, а користі з того нема жодної. Спати лягаю рано, з курми, можна
казати. Опівночі пробуджусь, послухав би радіо, але там передачі здебільшого на
релігійні теми. Тому лежу й розмірковую над тим, що колись таки було набагато
краще. Комплексний обід на «Сільмаші», наприклад, коштував 52 копійки. І про
людей та держава дбала. А нині приходжу на автостанцію, щоб добратися до
Заболотова за пенсійним посвідченням, а касирка мені каже: «Ще нема шофера, без
нього нульовий квиток не даю». Прийшов шофер – не бере мене в автобус. Так і
поїхав з трьома пасажирами, залишивши мене на платформі. Щож, пішов у міськраду
скаржитися, побачимо, чи знайдуть там на нього управу.
І ще я думаю довгими ночами, що на вибори не варто й ходити.
Голосуємо-голосуємо, а жити чимраз тяжче й тяжче…
Коментар кандидата в депутати міської ради ГАЛИНИ БІЛОУС:
— Що я могла б порадити цьому чоловікові, який, відчувається,
озлоблений ледь не на весь світ? Передусім – оформити субсидію і налагодити в
квартирі нормальне водопостачання. Бо нехай він ще поносить кілька років воду з
криниці, а далі ж стане зовсім тяжко. Бачу, знає, в який бік відчиняються в
ратуші двері, ходив же скаржитися на водія, домагатися своїх законних прав. То
може піти ще раз чи до міського голови, чи до когось із заступників, розповісти
про свої біди з водою, не думаю, що вони залишаться байдужі. Як мовиться,
стукайте, і вам відчинять.
Отож хотіла б побажати п. Литвинюку бути трохи
оптимістичнішим, не піддаватися гнітючим думкам. Навряд чи він та людина, якій
нині найважче, є долі куди складніші. А в політичних партіях, у виборах не варто розчаровуватися, потрібно йти і
голосувати. Складно зупинитися на якійсь кандидатурі? Радьтеся з людьми, яким
довіряєте, роздумуйте над тим, що кандидати говорять, чи достатньо принципові,
щоб виконувати в раді дані виборцям обіцянки…
Коментар кандидата в депутати міської ради ТЕТЯНИ АНТОНЮК:
— Наскільки я розумію, п. Литвинюк махнув рукою не так на
себе, як на навколишній світ. Воду ж він носить, причому шукає де краща вода,
здоровіша. І правильно робить, споживати треба найкращі продукти, найякісніші.
У нашому закладі харчування, наприклад, обідали нещодавно гості з Харкова. Скуштували нашої води і зразу ж визначили: це
не з крану, це з природного джерела. У них у Харкові, розповіли, вода зовсім
погана, нездорова.
Але все одно я тут щось не до кінця зрозуміла. Добре, що
чоловік шукає поживної води, може поїхати по неї аж до Заболотова. Та чому ж не
домогтися, щоб полагодили стояк? Хоча б помитися можна було нормально. З таким
нахилом до економії скільки б він тих кубів використав? А один куб – лише 14
гривень, пенсії вистачило б заплатити. Та й субсидію дають…
Щодо того, брати чи не брати участь у виборах, то це, як на
мене, його особиста справа. Не він один так вважає, багато людей нині
зневірилося. Хоча це теж не вихід, зневірюватися. Виборці мають контролювати
депутата, щоб він справді був їхнім слугою, а депутат зобов’язаний втілювати
передвиборні обіцянки в життя, навіть психологічно допомагати виборцям при
потребі. Людина переконана, що раніше все було чудово, навіть обід коштував 52
копійки. Так, а хлібина взагалі коштувала 16 копійок. І що з того? Усе це вже в
далекому минулому, воно не вернеться. Потрібно пристосовуватися до нового
життя, якомога менше розчаровуватися, бо негатив роз’їдає душу, мозок.
Не можу не згадати тут свою маму. Вона ще старша за п.
Литвинюка, не бачить, погано чує. Але зуміла знайти собі розраду в телевізорі.
Коли не забіжу до неї, ще з порогу розповідає мені останні новини, сюжети
різних фільмів. «О, це гарний мужчина!» - чую часом від неї. «А ти ж звідки
знаєш, не бачачи?» - «Та ж за ним усі дівчата бігають, мусить бути гарний», -
сміється.
Немає коментарів:
Дописати коментар