— Беручи приклад зі своєї мами, вчительки за професією, —
розповідає четвертокурсниця Коломийського педколеджу Ярина Тороус, — я теж хочу
навчати дітей. З кожним курсом у коледжі дедалі виразніше відчуваю, що мені до
вподоби школа, допитливі малюки, яких потрібно знайомити з безмежною планетою
Знань. У нашому закладі створено прекрасні умови для того, щоб і тут навчатися,
оволодівати методикою викладання англійської мови в початкових класах, і
поглиблювати знання в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника. Я,
наприклад, паралельно навчаюся в університеті на другому курсі й не уявляю собі
подальшого життя без англійської мови.
Навчання забирає, по суті, весь час, тому не буду твердити,
що активно цікавлюся передвиборним процесом і стежу за всіма дебатами навколо
25 жовтня. А кілька днів тому ми з дівчатами брали участь у традиційному
фестивалі на честь Кирила Трильовського в центрі міста, виконували різні
вправи, співали січових пісень. Як розповіли викладачі, на фестивалі було
зібрано грошову допомогу нашим воїнам, пораненим під час боїв в АТО, 6.800
гривень. Ці кошти перерахували на потреби учасників АТО Миколи Капланчука, Дмитра
Проня і Володимира Піварчука. Це свята справа — допомогти в біді воїнам, які
пролили за нас кров.
Однак на вибори разом з батьками піду неодмінно, адже
усвідомлюю, що від мого голосу також залежить якоюсь мірою моє майбутнє.
Зуміємо обрати в місцеві ради відповідальних людей – життя навколо стане
впорядкованішим; не зуміємо – нарікаймо на себе…
Так думаю не тільки я, але й багато моїх ровесників, які, як
і я, вперше братимуть цього року участь у виборах. Ми розуміємо, що ці вибори
значною мірою стосуються нас, молодих, нашого подальшого життя. Після 25 жовтня
нас уже з повним правом можна буде вважати, так би мовити, повноцінними
громадянами України – ми ж виконаємо свій перший серйозний громадянський
обов’язок.
Коментар кандидата в депутати міської ради ВОЛОДИМИРА
БОЙЦАНА:
— Ознайомився з короткими Ярининими роздумами й згадав своє
перше в житті голосування. Далекий уже 1991 рік, мені 21, я студент історичного
факультету Чернівецького тоді ще державного університету, навіть голова
студентського профкому факультету. Оголошено референдум, на якому український
народ мав би підтвердити своє прагнення жити не в імперії, а у вільній,
демократичній державі, назва якої —Україна.
Навряд чи потрібно казати, як проголосували на референдумі і
я,і мої товариші. До реальної
незалежності, відчували ми вже з настроїв і лекцій багатьох прорадянськи
налаштованих викладачів, ще далеко, реальну незалежність доведеться виборювати
нам, молодим. Проте ніхто з нас тоді й не уявляв собі, що шлях до незалежності
буде настільки тернистим, через кров солдатів і сльози матерів. Недаремно хтось
із політиків сказав, що великі питання в житті народів вирішуються залізом і
кров’ю. Я переконався в цьому на собі, взявши участь в АТО. Та й чи тільки я…
Отже, кілька вражень про війну на сході країни. У батареї,
де я служив, було багато молоді, вихідців з доброї половини України, особливо з
правобережної. Різні психотипи, різні вікові категорії. Найстаршому з нас було
57, наймолодшому 21. Але всі за духом —тверді українці. Упевнений, що мої бойові
побратими не помиляться і на цих виборах, проголосують з огляду на те, друг чи
ворог держави прагне пробитися до влади.
Маю добру можливість також спостерігати за молодими людьми,
викладаючи нині в політехнічному коледжі. Тому з повною відповідальністю заявляю,
що не розумію тих, хто нарікає на сучасну молодь, бурчить, начебто вона якась
не така, неправильна. Ні, більшість наших хлопців і дівчат активні, ставлять
перед собою усвідомлену мету й наполегливо втілюють її в життя. У списку нашої
Української Народної партії, до речі, також багато представників юні, адже ми
свідомі того, що їм потрібно давати дорогу, нехай дерзають, підкорюють свої
вершини.
Коментар кандидата в депутати міської ради ІРИНИ ЧУМАК:
— Важко судити про всю молодь, більш-менш об’єктивно я можу
говорити хіба на основі спілкування зі своїми ровесниками, недавніми
однокласниками із ЗОШ № 4 й одногрупниками з економіко-правового коледжу. Дехто
з них зумів уже записати в свій актив перші життєві успіхи, випробовуючи себе
чи то в органах місцевого самоврядування, чи то у відкритті власної справи,
як-от кабінет візажу, чи то на полі юриспруденції, дехто ще тільки підбирається
до того, щоб зрозуміти своє призначення у світі. Але що нас усіх єднає – це
позитивне налаштування на вибори. На них потрібно однозначно йти, переконані
мої ровесники, інакше ми ризикуємо просто забалакати необхідні країні реформи.
На собі відчуваю, що у ставленні старших людей до нас,
молодих, є помітні зміни на краще. Обходимо тепер, наприклад, квартири виборців
на окрузі, а це вулиці Сахарова, Яворницького, і з розмов їхніх власників
робимо висновок, що люди покладають на нас певні надії. «Може, хоч ви щось
зміните, бо навколо сама балаканина, а конкретних справ мало», —такими словами
прощалися з нами мешканці кількох квартир. Я, звичайно, націлена на конкретні
справи, хоча в глибині душі здається, що змінювати потрібно всю систему, бо
навіть молоді й перспективні можуть погрузти в старій, корумпованій наскрізь
системі.
Одна надія —що наше покоління виховане вже трохи інакше, ніж
покоління наших батьків. Ми відчуваємо себе вільнішими, розкутішими, мобілізованішими
на правильні орієнтири. Ось і з розповіді Ярини Тороус випливає таке відчуття. Думаю, все буде
добре, як запевняє ведуча одного телеканалу.
Немає коментарів:
Дописати коментар