Подружжя з Каліфорнії змінило «велику американську мрію» на благодійність в Україні

Часом варто втратити все, щоб зрозуміти, чого хотів насправді. Та зазвичай всі наші клопоти направлені тільки на те, щоб створити комфорт удома, а не у власній душі, голові, сім’ї.

Це історія молодої американської родини, яка покинула каліфорнійські піски і приїхала допомагати знедоленим в Україну. Що стало поштовхом до такого рішення ─ читайте в інтерв’ю з Нетелі Ларсен.

Нетелі, ти покинула кар’єру моделі й роботу психотерапевта у США. Що спонукало тебе приїхати в Україну й відмовитися від великої американської мрії - стати успішною, відомою?

Я вийшла заміж досить рано. Це було шалене і таке молоде кохання. Ми втекли в Канаду і розписались там. Нам не треба було весілля. За свідків взяли мого друга дитинства і маму мого чоловіка Арона. Я дуже хотіла мати дитину, та хвороба не дозволяла. Мені діагностували рак яєчників. Після шести операцій та курсу хіміотерапії довго лікувалася від безпліддя. Ми випробували все, окрім сурогатного материнства. І навіть після всього цього лікарі винесли вирок – безплідність. Зараз мені 30, донечці – три. Для медиків наша Адріанка – це чудо.

       Це чудо і стало поштовхом кардинальних змін у житті?

Так, але не зовсім. Тому передували роки випробувань на любов і здатність пробачати. Чоловік мене підтримував, як міг. Але хвороба не відступала. Потім - фізичне виснаження, депресія. Втомився і він, і я. Ми сварилися, почали задумуватись, чи не було помилкою наше одруження. Виявилось, любов на практиці не завжди гарантує ідеальні сімейні відносини. Ми ранили один одного, відвертались, не хотіли пробачати. Просто не вміли боротися з негараздами. В переломний час Арон покинув і поїхав у Північну Америку. Там – у джунглях – шукав себе. Я на той час була вагітна.і хоч було важко, але знаходила коханому виправдання: у нього не складалися відносини з вітчимом, тому Арон не хотів, щоб його дитина також переживала сімейні чвари.

Якось після роботи я сиділа на кухні, донечка Адріана спала в сусідній кімнаті. Тиша, красивий будинок, на стінах висіли мої дипломи лікаря, поряд – плакати з фото сесій. Все є, чого ще… Все є, окрім миру і радості. Те, у що вкладала стільки сил, за що боролась і в що вірила виявилось не вартим! Я пила вино, захлинаючись від плачу, не знаходячи відповіді на питання: як жити далі. Саме в цей час щось зламалось всередині, мій колишній світ рухнув. Я відчула, що якісь добрі сили прийшли мені на допомогу. Значно пізніше я зрозуміла, що це Бог підтримав мене. Почала ходити до церкви, змінила пріоритети. Зрозуміла, що злегковажила коханням, яке буває раз в житті. Тоді вчилась пробачати, боролась із впертістю, гордістю, упередженням. 

За два дні до офіційного розлучення, Арон подзвонив у двері, переді мною стояв чоловік з бородою і довгим волоссям, очі знайомі, тільки глибші, доросліші. Він сказав: «Я вдома». Я запросила його в будинок і пробачила, хоч він слів вибачення не казав. Усі ці випробування змінили нас, ми почали більше цінувати один одного і ще більше любити… Зараз із впевненістю можу сказати:  у мене  – найкращий в світі чоловік!

Зараз ви з Ароном разом займаєтесь благодійністю разом. Чому обрали саме Україну і саме Коломию?  

Моя мама має українське коріння – родом із Дніпропетровська. Вона вже десятиліттями допомагає різним організаціям. Рік тому ми вперше відвідали Україну. І найбільше нам приглянулась Коломия. Місто затишне, красиве, старовинне, люди хороші… Ми зустрілись із Ганною Попідохою, яка займається в Коломиї благодійною організацією «Золота генерація». Разом з нею відвідали неблагополучні сім’ї в районі. Пригадую, як зайшли в одну хату, а там… жах: сморід, діти малі, жіночка хвора лежить, ніхто її не обходить. Я думала, що Арон не витримає смороду і вийде, а він запропонував допомогти підняти жінку, щоб переодягнути і змінити постіль. З того часу в мене не виникало сумнівів, що він хоче допомогти щиро.

Ми продали усе майно в Штатах і на Новий рік приїхали сюди з єдиною метою: допомогти людям, які опинились за межею бідності. Ні для кого не секрет, що є люди, які не можуть дати собі раду самі, а держава не в силі забезпечити їх фінансово і надати кваліфіковану медичну допомогу. В основному ми працюємо з дітками і підлітками. Але в сім’ям, де батьки зловживають алкоголем, пропонуємо безплатний курс реабілітації в спеціалізованих клініках.

Як американська влада опікується такими сім’ями?        

Почнемо з того, що у нас немає сиротинців. Закони материнства досить жорсткі. Жінці пологами дають відпустку на шість тижнів. Далі вона сама вирішує: повертатись на роботу чи бавити дитину. Соціальних виплат на дітей нема як таких. А тому материнство в США сплановане, усвідомлене і відповідальне. За недогляд за дитиною матір несе кримінальну відповідальність. Покинути дитину – стаття. В Україні ми стикнулись із неблагополучними сім’ями, де по 7-9 дітей. Жодна з них не отримує ані виховання, ані елементарної турботи матері. 

       Які маєте побажання читачів?

Бажаю, щоб ваші серця та очі були відкриті один для одного. Бідні потребують нашої допомоги! Озирніться, можливо, це ваші сусіди. Коли до вас приходять за допомогою ─ уявіть, що це не бідна людина, а Бог постукав до вас у двері. Ми віримо, що Україна подолає цю внутрішню і зовнішню політичну кризу, поверне собі мир і буде справді сильною суверенною державою!