— Чотири роки тому Ви змінили власні бізнес-інтереси на посаду міського голови. Наскільки легко далося це рішення і чим воно було покликане?
— Ця давня історія сягає 2001 року. До того часу я мало цікавився політикою і не був суспільно активним. Віддавався роботі. Але із часом прийшло усвідомлення того, що не можна жити тільки проблемами своєї родини. Я помітив, що рішення, які приймає міська рада, не є ефективними і приводять до розбазарювання ресурсу Коломиї. І мене як платника податків це не влаштовувало. Тоді спробував впливати на цю ситуацію: запропонував проект закриття міських котелень, щоб люди мали можливість встановити автономне опалення. І зараз коломиянам заздрить пів-України. У той час, коли інші й надалі платять захмарні суми за погане опалення, ми платимо тільки за фактичне тепло. Це був радикальний крок, але моя війна за ліквідацію теплоенерго в Коломиї мала позитивні наслідки. Проте я впевнений: з часом ми повернемося до котельного опалювання, але в сучасній формі, яка буде вигідна для споживачів. Відтак на хвилі того першого успіху я з командою депутатської групи Української Народної Партії прийняв рішення балотуватися на посаду міського голови. До цього йшов чотири роки. Вивчав систему управління, фінансові та комунальні питання. Але слово виборця було інакшим. Той запас знань залишився, я активно працював у політиці і 2010 року переміг.
— Чи все із запланованого вдалося реалізувати на посаді міського очільника?
— Три роки мого головування припало на президентство Януковича, і елемент диктатури був дуже відчутний. Уже з 2011 року з’явилися перші ознаки фінансової кризи. Відтак у 2011-ому казначейство перестало працювати в грудні, у 2012-ому – в серпні, а в 2013 році практично цілий рік були заблоковані рахунки. Для міської господарки півроку без фінансових вливань – це фактична зупинка життя міста. Відповідно все, що нам вдавалося зробити, було не завдяки команді президента, а всупереч законам економіки.
— Вічна проблема будь-якого міста і села в Україні – дороги. Що зроблено в цьому напрямку?
— З того, що я обіцяв зробити у передвиборчій програмі стосовном ремонту доріг виконано практично все. Акцент ми поставили на капітальному будівництві доріг замість невиправданого ямкового ремонту. На десяти вулицях (повністю або частково) ми робили нове дорожнє покриття. А це 5,6 км асфальту. Кілька вулиць – Січових Стрільців, Моцарта, Лисенка – у процесі ремонту. До кінця сезону вони будуть готові. Також цього року завершимо роботи з благоустрою спального району Леонтовича і вже працюємо в мікрорайоні Лисенка. Запланована реконструкція мережі водоканалу відбулася. Ми зробили навіть більше, ніж планували, адже отримали кредит від Світового банку 20 млн. грн. і замінили систему фільтрації. Коломияни споживають очищену воду без хлорування. Хтось пустив чутку, нібито через цей кредит так піднялися тарифи на воду. Ціни на воду по всій країні трималися 4 роки поспіль на одному рівні. Цього року вони зросли приблизно вдвічі по всіх містах. Для коломиян закладено тільки 0,35 грн. на погашення кредиту Світового банку. Тобто 35 коп. – наша ціна за чисту воду без канцерогенів (які можуть спровокувати ракові захворювання), хлору та інших хімічних домішок.
— Чи вдалося створити нові робочі місця?
— Із цим було складніше. Вдалося завести в місто великого інвестора – компанію «Швайцгоффер», що дасть Коломиї ще 500 робочих місць. Я намагався активізувати підприємницьке середовище. І, хоч мене дуже критикували за узаконення малих архітектурних форм, це дало Коломиї 400 робочих місць і збільшення бюджету розвитку. За ці кошти ми відкрили реабілітаційний центр і скейтпарк, реконструювали дороги, ремонтували школи, встановили дитячі майданчики практично у всіх мікрорайонах міста.
— Чому Ви вирішили йти у велику політику?
— Насамперед через гіркий досвід Помаранчевої революції. Країна чекала кардинальних змін. Натомість отримала міжполітичні війни і, як наслідок, фінансову кризу. Недбале керівництво призвело до того, що владу захопили регіонали на чолі з Януковичем. Ця зима змінила нас, без сумніву. Але не всіх. Ми не можемо допустити колишніх помилок. Революція Гідності коштувала нам надто дорого, щоб пустити життя країни на самотік. Як учасник Майдану і просто громадянин України я хочу позитивно впливати на політичне й економічне життя країни зсередини. Це перша причина, чому я вирішив балотуватися в депутати Верховної Ради. Друга – потреба адміністративної реформи. Необхідно в короткий термін реформувати місцеве самоврядування. Я розумію, що всі потуги, які ми зробили, не приведуть до якісних змін життя. Тобто без реформи місцевого самоврядування це не можливо. Хто її має робити? Звісно ж, це не може бути київський дядько, який не орієнтується в проблемах краю. Добре, що на ці вибори до парламенту йдуть голови міських, районних і обласних рад, активісти і громадські діячі. Нові дієві політики зараз потрібні в уряді.
— Уявімо, що Коломия і Городенка матимуть повне самоврядування, чи зможуть ці міста вирішити всі фінансові питання, які так гостро сьогодні постали?
— Однозначно так. Проблема в іншому – в повноваженнях. Простий приклад. Будь-який інвестор, яких хоче зайти на місцевий ринок, домовляється через столицю. Бо структура входження інвестицій в Україну є, м’яко кажучи, централізована. Тобто питання, де буде відкритий завод, безпосередньо залежить від Києва. Тому провінційні міста так і простоюють без виробничих об’єктів. Я ж пропоную конкурсну основу. Нехай столичні чиновники спробують запропонувати вигідніші умови. Коломия, Коломийський район, Городенківщина мають трудовий ресурс, а робочих місць нема. Над цим треба працювати.
— Чи повинен депутат-мажоритарник дбати про інтереси свого регіону?
— На те він і представник громади. Ідеальним у нинішніх умовах було б запровадження системи відкритих партійних списків. Адже перша п’ятірка в партійному списку – це
завжди люди відомі, дієві, з хорошою репутацією. Найгірше відбувається за кулісами. Хто і яким чином проходить в партійних список – залишається для нас загадкою. Виборці вимагають прозорості, а виборча система – вдосконалення. Не дивлячись на це, депутати «засипали» закон про відкриті списки, відтягнувши реформування виборчої системи ще на 4 роки.
— Останні зміни до виборчого законодавства запропонували нам змішану систему. Ідея обирання депутата-мажоритарника полягала в тому, щоб виборці могли безпосередньо звернутися до представника влади і вимагати в нього звіту. Чи може мажоритарна система гарантувати право виборцям зняти достроково кандидата, якщо він не виправдає їхніх сподівань?
— Ні. Тому-то й маємо потребу зміни виборчого законодавства. Людина може бути впевнена тільки тоді, коли обирає у Верховну Раду мешканця свого округу. Коли депутат від того чи іншого округу живе у Києві – до нього не достукаєшся.
— Які зобов’язання Ви готові взяти на себе як народний депутат від нашого округу?
— Я обіцяю виборцям працювати як місцевий депутат і нікуди не виїжджати. Перше своє завдання бачу в тому, щоб зробити прорив у зміні механізму фінансування. Звісна річ, першочерговим для досягнення цих цілей буде адміністративна реформа. Це спростить систему фінансування і нам більше не доведеться вижебрувати власні гроші в Києва.
— За рахунок якого ресурсу може розвиватися Коломийщина і Городенківщина?
— На практиці це буде виглядати так: Коломийщина буде розвиватися за рахунок малого і середнього бізнесу та розвитку туристичної сфери. Маємо в цьому напрямку необхідні ресурси і здобутки. Потрібно допомогти аграріям і фермерам, бо в умовах сучасної економіки їм справді складно працювати. Городенківщина, до речі, досягла в цьому напрямку кращих результатів. Окрім молокозаводу, я бачу перспективу відновлення потужностей цукрового заводу та ще ряду підприємств харчової промисловості. До того ж, Городенківський край має свою перлину – унікальний Дністровський каньйон, який в умовах анексії Криму може стати прекрасною альтернативою відпочинку.
— Зараз у нашому регіоні у всіх на слуху події довкола 5 батальйону територіальної оборони «Прикарпаття». Наскільки результативним, наскільки потрібним було їхнє перебування в зоні АТО, коли вони з гвинтівками стояли проти мінометів, а після повернення потрапили під обстріл преси?
— Наші бійці показали вищий рівень патріотизму. Я був з ними в зоні АТО і можу стверджувати, що попри відсутність матеріально-технічної бази, попри невизначений статус і тривале байдуже ставлення керівництва АТО, у хлопців був високий моральний і бойовий дух. Закиди про дезертирство – це вищого ґатунку наклеп. Проти мінометів та систем залпового вогню «Град» із автоматом не попреш. Вдумайтесь: за півроку війни рішення про передачу важкої зброї добровольчим батальйонам було прийнято аж 26 серпня! Це не просто пізно, це злочинно пізно! Людські втрати, яких ми зазнали, в багатьох випадках і залежали від ступеня озброєння.
— Чи не підламують бойовий дух у військових отакі речі?
— Ми вже говорили про те, що в умовах фактичної війни весь ресурс країни має бути скерований на бойові дії. Та виглядає так, що вся Івано-Франківська область активно включилася у війну, а Міністерство оборони працює пасивно. Ми хочемо бачити з боку керівництва держави зацікавлення у швидкій перемозі. Як міський голова я відчуваю відповідальність за кожного коломиянина в зоні АТО. Не можна ж так недбало ставитися до людського життя.
— Який Ви бачите вихід з цієї війни? Чи можливий варіант дипломатичного вирішення конфлікту?
— На жаль, ні. Знаючи політику Путіна, можна стверджувати, що він і надалі буде вимагати поступок у досягнутих між Україною та Євросоюзом домовленостей про членство, надалі буде тиснути на Україну. Але ж заради європейського майбутнього і почались усі політичні перетворення в країні. Зараз поступатися не можна. Тому шлях війни, на який нас затягнула Росія, Україна мусить пройти. Але воювати повинні тільки добровольці.
Немає коментарів:
Дописати коментар